Перехід до кліматичної нейтральності: глобальні перегони

Напередодні п’ятиріччя Паризької угоди її цілі, нарешті, вбачаються досяжними, вперше після того, як  США та Росія покинули угоду в 2017 році. 


Джерело фотографії: The Guardian: Boris Johnson and David Attenborough attend a conference about the Cop26 UN climate summit in London earlier this year. Photograph: Chris J Ratcliffe/Reuters.

 

А 4 грудня прем’єр Великобританії Борис Джонсон оголосив про підвищення національних амбіцій  із скорочення викидів до 68% до кінця цього десятиліття порівняно з рівнем 1990 року, - збільшивши масштаби свого національно визначеного внеску (NDC) відповідно до Паризької угоди. Нова ціль є найбільшою для країн з розвиненими економіками,  і, в той же час, мінімальною рекомендованою дорадчою групою Комітету з питань зміни клімату  (The Climate Change Committee (CCC)). Такий крок є політичним сигналом для інших країн напередодні віртуального кліматичного саміту, який Великобританія  приймає 12 грудня з нагоди п'ятої річниці Паризької угоди, та у світлі підготовки до кліматичного саміту COP26 у Шотландії наприкінці наступного року.
Наразі 188 сторін Паризької угоди розробили NDC. Цього року вони повинні представити нові або оновлені плани, підвищивши свої амбіції та посилюючи діяльність.

 

За останні кілька місяців низка країн заявила про прийняття цілей переходу до економіки з нетто-нульовим рівнем викидів до 2050 року (Net-Zero Transition) або оголосила про такі наміри. Південна Африка, Японія, Південна Корея та Нова Зеландія  разом зі США та Канадою долучилися до Євросоюзу, Британії та ще більше за 120 країн, які планують стати «вуглецево нейтральними» до 2050 року; а Китай заявляє, що зробить це до 2060 року. Отже, тепер  у «клубі» 127 країн, відповідальних за приблизно 63% глобальних викидів СО2, а це означає, що ці 63% тепер покриваються зобов’язаннями їх скоротити. Але найбільше інтригує  те,  що це, щонайменше,  чотири найбільших економіки світу, процес трансформації яких автоматично має потягнути за собою абсолютно всіх, хто економічно з ними взаємодіє, і навіть решту країн, перед якими постане питання - змінюватися або вимирати в конкурентному світі.

 

А кількість бізнес-компаній, які заявили про перехід до кліматичної нейтральності, зросла за останній рік більше, ніж удвічі - до понад 1100. Про такий перехід оголошують муніципалітети, бізнес корпорації, навіть цілі міста й регіони.  Найбільш відома кампанія  Race to Zero представляє 452 міста, 22 регіони, 1101 бізнес, 45 найбільших інвесторів та 549 університетів - учасники цієї кампанії відповідальні за майже 25% глобальних викидів СО2 та понад 50% ВВП. Більше 260 найбільш впливових світових бізнес-компаній об’єднались у глобальну ініціативу RE100, яка оголосила про намір переходу на використання 100% енергії з відновлюваних джерел до 2050 року, а деякі з них планують це зробити вже цього року.

 

Такий перехід можливий за умови використання технологій з нульовими викидами там, де це можливо, використання методів та технологій CCUS (Carbon Capture, Utilization, and Storage  – уловлювання, утилізація та зберігання/акумуляція двоокису вуглецю), а також завдяки докорінним змінам в усіх галузях, в першу  чергу, в найбільш забруднюючих  - енергетиці, важкій промисловості, сільському господарстві, транспорті  та ЖКГ. В деяких галузях викиди  парникових газів збережуться, але будуть скомпенсовані заходами з їх уловлення та вилучення з атмосфери. Тому такі типи регулювання ще називають сумарно нульовим рівнем викидів (Net-Zero  - нетто нульовим) або кліматичною нейтральністю, що дозволяє не впливати на клімат. І потрібні для цього технології вже існують.

 

Близько 100 країн відкладали прийняття рішень щодо нових національних цілей та міжнародного співробітництва, які згідно Паризької кліматичної угоди вони повинні представити до кінця 2020 року, в очікуванні результату президентських виборів у США. І тепер, з обранням Байдена президентом США, можна прогнозувати більш рішучі дії урядів цих країн, адже рішення США вплине не тільки на структуру світової економіки, мова йде й про значну долю США у фінансуванні заходів з протидії зміні клімату в рамках міжнародних угод, у тому числі фінансування заходів у країнах, що розвиваються. Обраний президент Байден ще під час передвиборчої кампанії однозначно висловлював рішучість повернутися до Паризької угоди та законодавчо закріпити цілі нульових викидів до 2050 року. Більше того, у лютому 2019 року вже була прийнята Резолюція Конгресу США щодо Зеленого Курсу, що посилило позиції демократів та їхнього кандидата.

 

Поспіх великих азійських держав долучитися до аналогічних зобов’язань інших країн відбувається не тільки в у зв’язку з поверненням Америки до кліматичних угод, а також в контексті обговорення в ЄС підвищення до 60% цілі скорочення викидів до 2030 року порівняно з рівнями 1990 року, та введення  механізму вуглецевого податку на кордоні (Carbon border adjustment mechanism), через який здорожчають вуглевмісні товари, які не були відповідно оподатковані в країнах виробництва.

Фото climateactiontracker.org

 

У доповіді 2018 року Міжурядова комісія ООН зі зміни клімату (МГЕЗК) попередила, що найбільш шкідливі наслідки глобального потепління можуть статися вже до 2040 року; і припустила, що залишається лише дванадцять років (сьогодні вже 10) до 2030 року, щоб скоротити викиди на 40%-60% для обмеження підвищення глобальної температури до 1,5 ° C або 2 ° C вище за доіндустріальний рівень, бо інакше на нас чекають незворотні наслідки. Наразі ми ще далекі від цього, адже згідно поточних політик ми прямуємо за сценарієм підвищення температури щонайменше на  3 ° C до кінця сторіччя. Отже, вже протягом наступного десятиріччя потрібні жорсткіші обмеження викидів, сформульовані у цілях до 2030 року.

 

Climate Action Tracker (CAT) підрахував, що з урахуванням усіх зобов'язань, оголошених станом на листопад 2020 року, температура в світі може піднятися на 2,1 ° C до 2100 року.

Фото climateactiontracker.org

В багатьох країнах, чиї національні уряди поки що бездіють, громадянське суспільство, міста та регіони вирішують діяти самостійно. Так, у травні 2019 року коаліція, що включає низку груп громадянського суспільства - науковців, профспілки, селебрітіс, корінні народи та молодь, - започаткувала в Канаді Пакт про Зелений новий курс (PGND), який передбачає перехід до 100% відновлюваної енергії, 50% скорочення викидів до 2030 року та створення 1 мільйона нових зелених робочих місць. Документ обговорювали у понад 150 муніципалітетах по всій країні, його підтримали 61% канадців, згідно пулу Abacus Data. І в результаті, 19 листопада 2020 року прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо нарешті представив Парламенту законопроект під назвою Canadian Net-Zero Emissions Accountability Act, який зобов'язує Канаду досягти кліматичної нейтральності до 2050 року та встановити для цього п'ятирічні цілі. Однак законопроект зазнав критики через відсутність цілі на 2030 рік. В той же час, партія зелених Канади наполягає на 60% скороченні викидів до 2030.

 

Долучилися до тренду і українські міста: Полтава, Кам’янець-Подільський, Чортків, Житомир, Львів, Тростянець та Баранівка оголосили про перехід до 100% використання відновлюваних джерел енергії.

 

Країни, що розвиваються, найменше винні у зміні клімату, але найбільше потерпають від  наслідків. Однак, їм бракує фінансування на заходи для стійкості та адаптації. Основним забруднювачам, таким, як країни G20, які генерують 80% викидів, потрібно суттєво підвищити рівень амбіцій та дієвість, а також виконати зобов'язання і забезпечити 100 мільярдів доларів на рік для пом'якшення наслідків кліматичних змін, адаптації до них та стійкості в країнах, що розвиваються. Це також буде включати партнерські проекти з виробництва чистого гідрогену для Європи.

 

Надія Шевченко,
Інформаційний центр «Зелене досьє».