Select the newsletter(s) to which you want to subscribe or unsubscribe.
Карпатські гори, де живе майже 18 мільйонів людей, знаходяться відтоді під охороною міжнародного договору про збереження багатої живої природи, дивовижних ландшафтів та культурної спадщини краю. Вітаючи вступ конвенції в дію в січні 2006 року, тодішній виконавчий директор Екологічної Програми ООН (UNEP) Клаус Топфер зазначив: «...це є сигналом надії для людей і живої природи цього регіону, що зазнає тиску від швидких змін у світі. Цей регіон, благословенний багатою і щедрою природою, зустрічається з численними загрозами, серед яких бідність, безробіття, погане планування розвитку, нераціональне використання природних ресурсів, забруднення, вирубка лісів і надмірне полювання. Законний віднині договір має на меті врівноваження економічних потреб людей і необхідність збереження довкілля ”.
Конвенція служить основою для внутрішнього національного та транскордонного співробітництва, платформою для розробки та реалізації спільних політик, стратегій, програм і проектів зі збалансованого розвитку. Вона передбачає активну співпрацю усіх зацікавлених сторін, тобто – урядів країн, національних, обласних та районних органів влади й місцевого самоврядування, наукових установ, міжнародних інституцій, громадських організацій, бізнесу, місцевих громад.
23 статті Конвенції описують її цілі й завдання, основні сфери діяльності: земельні ресурси, біологічне та ландшафтне різноманіття, планування територій, водні ресурси, сільське та лісове господарство, транспорт та інфраструктура, туризм, промисловість та енергетика, культурна спадщина й традиційні знання, екологічна обізнаність та участь громадськості в реалізації Конвенції. Карпатська конвенція має Тимчасовий секретаріат, розташований у Відні, Австрія, на базі Регіонального офісу Екологічної програми ООН (ЮНЕП – Відень). В Україні відповідальним за координацію та реалізацію конвенції є Міністерство екології та природних ресурсів. Міністерство закордонних справ України є Депозитарієм Карпатської конвенції — офіційною установою, де зберігаються оригінали офіційних документів та куди надходять ратифікаційні листи про приєднання до конвенції.
Оскільки конвенція є рамковою, впровадження відбувається двома шляхами: через розробку та ухвалення протоколів до статей або через спільні проекти. Україна бере активну участь у роботі по впровадженню конвенції, є ініціатором розробки першого з протоколів - про збереження та стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття. Протокол підписаний на другій Конференції Сторін (липень 2008 року, Бухарест, Румунія), ратифікований всіма країнами, крім Сербії, і вступив у дію. Протокол про стале управління лісами підписано під час третьої Конференції Сторін (травень 2011 року, Братислава, Словацька Республіка), ратифікований Україною та Чехією, в силу ще не вступив. Щодо Протоколу про туризм до Карпатської конвенції, який підписували під час цієї ж наради у Братиславі, то через непринципові неузгодженості Україна його не підписала в травні 2011 року і не змогла впоратися з формальностями донині. Треба зауважити, що Міністерство екології та природних ресурсів докладає чималих зусиль для залучення до співпраці інші урядові структури, які мають відповідати за конкретні статті конвенції. Але у випадку з туристичними структурами, наприклад, ці зусилля не привели до успіху через те, що постійно відбуваються структурні перебудови державної служби з туризму та курортів, в Україні немає ані стратегії, ані планів щодо розвитку туристичної галузі.
Наступний протокол до конвенції - зі збалансованого розвитку транспорту, який нині розробляється і який планується підписати на наступній нараді Конференції Сторін (2014 рік, Чеська Республіка), також пов’язаний з міністерством інфраструктури, як і туристичний. Приклад Карпатської конвенції – це тест на можливість співпраці між різними державними відомствами. На жаль, це випробування ми поки що не можемо подолати через нерозуміння важливості інтеграційних процесів та співпраці у питаннях захисту навколишнього середовища з боку інших державних органів.
Громадські організації та наукові установи беруть активну участь як у процесі створення правових інструментів до конвенції, так і в міжнародних проектах. НУО України завжди присутні у всіх процесах Карпатської конвенції, співпрацюють з Міністерством екології та природних ресурсів, намагаються лобіювати впровадження конвенції в інших державних структурах. НУО беруть участь у коаліціях та мережах (ANPED, Northern Alliance for Sustainability; CERI, Carpathian Eco-Region Initiative; Science for the Carpathians (S4C)), впроваджуючи у співпраці з усіма карпатськими країнами спільні проекти.
Інформація «Зеленого досьє».
Передрук з посиланням – вітається.