Карпатська конвенція: десять років здобутків та втрат

До 10-річчя Карпатської конвенції

 

Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція) була прийнята 22 травня 2003 року на 5-й конференції міністрів «Довкілля для Європи», в Києві, за спільної згоди семи країн (Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словацька Республіка і Україна).

 

Карпатські гори, де живе майже 18 мільйонів людей, знаходяться відтоді під охороною міжнародного договору про збереження багатої живої природи, дивовижних ландшафтів та культурної спадщини краю. Вітаючи вступ конвенції в дію в січні 2006 року, тодішній виконавчий директор Екологічної Програми ООН (UNEP) Клаус Топфер зазначив: «...це є сигналом надії для людей і живої природи цього регіону, що зазнає тиску від швидких змін у світі. Цей регіон, благословенний багатою і щедрою природою, зустрічається з численними загрозами, серед яких бідність, безробіття, погане планування розвитку, нераціональне використання природних ресурсів, забруднення, вирубка лісів і надмірне полювання. Законний віднині договір має на меті врівноваження економічних потреб людей і необхідність збереження довкілля ”.

 

Конвенція служить основою для внутрішнього національного та транскордонного співробітництва, платформою для розробки та реалізації спільних політик, стратегій, програм і проектів зі збалансованого розвитку. Вона передбачає активну співпрацю усіх зацікавлених сторін, тобто – урядів країн, національних, обласних та районних органів влади й місцевого самоврядування, наукових установ, міжнародних інституцій, громадських організацій, бізнесу, місцевих громад.

 

23 статті Конвенції описують її цілі й завдання, основні сфери діяльності: земельні ресурси, біологічне та ландшафтне різноманіття, планування територій, водні ресурси, сільське та лісове господарство, транспорт та інфраструктура, туризм, промисловість та енергетика, культурна спадщина й традиційні знання, екологічна обізнаність та участь громадськості в реалізації Конвенції. Карпатська конвенція має Тимчасовий секретаріат, розташований у Відні, Австрія, на базі Регіонального офісу Екологічної програми ООН (ЮНЕП – Відень). В Україні відповідальним за координацію та реалізацію конвенції є Міністерство екології та природних ресурсів. Міністерство закордонних справ України є Депозитарієм Карпатської конвенції — офіційною установою, де зберігаються оригінали офіційних документів та куди надходять ратифікаційні листи про приєднання до конвенції.

 

Оскільки конвенція є рамковою, впровадження відбувається двома шляхами: через розробку та ухвалення протоколів до статей або через спільні проекти. Україна бере активну участь у роботі по впровадженню конвенції, є ініціатором розробки першого з протоколів - про збереження та стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття. Протокол підписаний на другій Конференції Сторін (липень 2008 року, Бухарест, Румунія), ратифікований всіма країнами, крім Сербії, і вступив у дію. Протокол про стале управління лісами підписано під час третьої Конференції Сторін (травень 2011 року, Братислава, Словацька Республіка), ратифікований Україною та Чехією, в силу ще не вступив. Щодо Протоколу про туризм до Карпатської конвенції, який підписували під час цієї ж наради у Братиславі, то через непринципові неузгодженості Україна його не підписала в травні 2011 року і не змогла впоратися з формальностями донині. Треба зауважити, що Міністерство екології та природних ресурсів докладає чималих зусиль для залучення до співпраці інші урядові структури, які мають відповідати за конкретні статті конвенції. Але у випадку з туристичними структурами, наприклад, ці зусилля не привели до успіху через те, що постійно відбуваються структурні перебудови державної служби з туризму та курортів, в Україні немає ані стратегії, ані планів щодо розвитку туристичної галузі.

 

Наступний протокол до конвенції - зі збалансованого розвитку транспорту, який нині розробляється і який планується підписати на наступній нараді Конференції Сторін (2014 рік, Чеська Республіка), також пов’язаний з міністерством інфраструктури, як і туристичний. Приклад Карпатської конвенції – це тест на можливість співпраці між різними державними відомствами. На жаль, це випробування ми поки що не можемо подолати через нерозуміння важливості інтеграційних процесів та співпраці у питаннях захисту навколишнього середовища з боку інших державних органів.

 

Громадські організації та наукові установи беруть активну участь як у процесі створення правових інструментів до конвенції, так і в міжнародних проектах. НУО України завжди присутні у всіх процесах Карпатської конвенції, співпрацюють з Міністерством екології та природних ресурсів, намагаються лобіювати впровадження конвенції в інших державних структурах. НУО беруть участь у коаліціях та мережах (ANPED, Northern Alliance for Sustainability; CERI, Carpathian Eco-Region Initiative; Science for the Carpathians (S4C)), впроваджуючи у співпраці з усіма карпатськими країнами спільні проекти.

 

Інформація «Зеленого досьє».

Передрук з посиланням – вітається.