Перехід до кліматичної нейтральності: які країни беруть участь у перегонах

Джерело інфографіки: https://climateactiontracker.org

 

Станом на листопад 2020 перелік країн, які заявили про наміри або цілі із скорочення викидів, закріпили їх законодавчо, або знаходяться на етапі обговорення складається з 127 країн. Ці країни мають одну мету, але іноді дуже різні контексти, стартові умови та шляхи досягнення, що може бути мотивуючим прикладом для інших.

 

Бутан у Південній Азії та Суринам у Південній Америці – ці дві країни вже поглинають більше парникових газів, ніж викидають.

 

Першою країною, яка взяла на себе зобов’язання досягти кліматичної нейтральності, стала  у червні 2017 р. Швеція. Випереджаючи Паризьку Угоду, країна пообіцяла досягти вуглецевого нейтралітету в 2045 році:  скоротити  абсолютні викиди на 85% відносно рівня  1990 року, а решту 15% нейтралізувати  за рахунок інвестицій у проєкти, що сприяють зменшенню атмосферних концентрацій СО2 у Швеції та інших країнах світу. Проміжною ціллю 2030 року є скоротити викиди на 55% відносно 1990 року.

 

Велика Британія планує досягти кліматичної нейтральності, скоротивши викиди на 80%, причому за останні 10 років їх вже вдалося скоротити на 29%. А 4 грудня цього року уряд країни оголосив нову ціль - скорочення викидів до 68% до кінця цього десятиліття порівняно з рівнем 1990 року, збільшивши масштаби свого національно визначеного внеску (NDC) відповідно до Паризької угоди. Нова ціль є найбільшою для країн з розвиненими економіками,  і, в той же час, мінімальною рекомендованою дорадчою групою Комітету з питань зміни клімату  (The Climate Change Committee (CCC)). Такий крок є політичним сигналом для інших країн напередодні віртуального кліматичного саміту, який Великобританія  приймає 12 грудня з нагоди п'ятої річниці Паризької угоди, та у світлі підготовки до кліматичного саміту COP26 у Шотландії наприкінці наступного року. Минулого місяця прем'єр-міністр Борис Джонсон виклав план із 10 пунктів, в якому окреслив найближчі пріоритети низьковуглецевого переходу Великобританії, включаючи заборону на продаж нових бензинових та дизельних автомобілів до 2030 року.

 

Норвегія взяла зобов’язання досягти цілі нульових викидів до 2050 року, але стане кліматично нейтральною у «хмарному» сенсі вже 2030 року. Таке рішення прийняв одностайно Парламент країни у 2016 році, і зробити це планується за рахунок зменшення вуглецевого відбитку нафто та газових виробників або за рахунок придбання вуглецевих кредитів, щоб компенсувати викиди.

 

Країни ЄС пов’язані юридично закріпленими зобов’язаннями скоротити викиди на 55% до 2030 року, а також досягти кліматичної нейтральності до 2050 року. Але ці цілі зазнають критики, як недостатні для обмеження підвищення глобальної температури навіть до 2°C вище за до індустріальний рівень, тому наразі активно обговорюється пропозиція щодо підвищення до 60% цілі скорочення викидів до 2030 року, а також введення з наступного року механізму вуглецевого регулювання  на кордоні (Carbon border adjustment mechanism).

 

Сінгапур не називає точної дати, пояснюючи це обмеженістю потенціалу чистої енергії та браком місця на острові для сонячних панелей, але говорить, що це  кінцева мета довгострокової стратегії, представленої у березні 2020 року. В той же час країна здатна взяти зобов’язання відмовитись від використання транспорту з двигунами внутрішнього згоряння до 2040 року. 

 

Для Уругваю кліматична нейтральність до 2030 року є не зобов’язанням, а скоріше прогнозом, який базується на темпах збільшення площі лісів у країні. У поєднанні з політикою щодо зменшення викидів від тваринництва, енергетики та управління відходами та  це призведе до кліматичної нейтральності до 2030 року, відповідно до  національно визначеного внеску (NDC).

 

Коста-Ріка має амбіційний план декарбонізації до 2050 року. Рекультивація (відновлення земель до необробленого стану) розпочалася в Коста-Ріці три десятиліття тому; в результаті Коста-Ріка стала єдиною тропічною країною, яка розвернула назад процес знеліснення, збільшивши лісистість з 21% у 1987 році до 52,3% за останні роки. Цьому сприяла також жорстка охорона національних парків та припинення субсидіювання розведення худоби. Агролісомеліорація - землеробство з лісами - також помітно сприяло  успіху Коста-Ріки. Німецьке агентство міжнародного співробітництва (GIZ) оцінило, що у 2021 році ліси зможуть поглинути 81% викидів Коста-Ріки. Країна активно продає ці, так звані «поглиначі СО2» іноземним забруднювачам в обмін на інвестиції. За даними Костаріканського інституту електроенергетики, державної генеруючої та розподільної кампанії, 98% електроенергії в країні надходить з відновлюваних джерел, але більше 80% з них – це гідроенергетика, яка, згідно нещодавніх досліджень, відповідальна за суттєві викиди метану зі штучних водосховищ, що деякі оцінки прирівнюють до викидів із вугільних станцій.

 

Африканська острівна Кабо-Верде декарбонізується, підтримуючи дрібних фермерів. Через віддалене розташування в Атлантиці країна залежала від імпорту викопного палива та продовольства, поки розвиток місцевих ВДЕ не дозволив звільнитися від цієї залежності. Наразі планується перехід на 100% відновлюваної енергії: сонячна та вітроенергетика можуть врешті-решт замінити дизель-генератори, які  фермери використовують для зрошення ґрунту та заморожування риби. Це успішний приклад того, як  місцеві ініціативи можуть розширити можливості громад та залучити їх до проєктів ВДЕ.

 

США вийшли з Паризької угоди у 2017 році, але тепер, з обранням президента Байдена, повертаються до Угоди та планують законодавчо закріпити цілі досягти нульових викидів до 2050 року. У лютому 2019 року Конгрес вже прийняв Резолюцію щодо Зеленого курсу.

 

У вересні 2020 року Китай, найбільший виробник парникових газів у світі, оголосив про своє прагнення стати кліматично нейтральним до 2060 року. Згідно доповіді британського аналітичного центру Carbon Brief, протягом наступних чотирьох десятиліть це дозволить уникнути викидів близько 215 млрд тонн СО2. Країна і є  найбільшим у світі спалювачем вугілля та найбільшим ринком викопного палива, але вона також є провідним виробником відновлюваних джерел енергії та найбільшим світовим інвестором у чисту енергетику. Це перший випадок, коли Китай приймає довгострокову мету щодо нульових викидів, це - суттєвий дипломатичний поворотний момент у боротьбі зі зміною клімату.

 

У жовтні 2020 року Японія оголосила про наміри досягти ціль нульових викидів до 2050 року. Японія є третьою найбільшою економікою світу, п’ятим за величиною СО2 забруднювачем, який виробляє третину електроенергії з вугілля.

 

Через два дні після зобов'язання Японії президент Південної Кореї Мун Чже Ін пообіцяв, що його країна також досягне вуглецевого нейтралітету до 2050 року. Для цього країні, чия вугільна енергетика є основою постачання електроенергії  і  на її частку припадає близько 40% загальної енергетичної суміші в країні, доведеться відмовитись від вугільної залежності та замінити її відновлюваними джерелами енергії в рамках Зеленого курсу країни, який було проголошено в липні 2020 року.

 

Таку подію, коли три азійські гіганти - Японія, Південна Корея та Китай - долучилися до клубу, важко переоцінити, адже вона здатна змінити ситуацію не тільки в регіоні. По-перше, це виклик до сусідки по регіону Австралії, котра ризикує запізнитись до початку перегонів, відмовляючись від політики переходу, адже тепер їй доведеться або зазнати економічних втрат або прийняти правила гри та наздоганяти партнерів. Цитуючи The Guardian, «разом, це тріо купує 75% відвантаженого Австралією теплового вугілля, що використовується для виробництва електроенергії, 50% коксівного вугілля, що використовується у виробництві сталі, і 87% його скрапленого природного газу», отже, тепер країні доведеться суттєво перебудовувати свою економіку. По-друге, це змінює структуру економіки та політику не тільки у регіоні, а й у світі.

 

Уряд Австралії зазнає тиску не тільки ззовні, але і зсередини. Країна, незважаючи на демонстративну бездіяльність уряду, фактично вже має ціль досягти нульового рівня викидів, оскільки всі її штати та території прийняли такі цілі. Більше того, до них приєдналися понад 100 австралійських підприємств та організацій.

 

У вересні 2020 року Кабінет Міністрів Південної Африки затвердив мету кліматичної нейтральності до 2050 року, але все ще планує використовувати вугілля як джерело енергії до того часу. А в листопаді державна компанія «Еском», виробник близько 90% енергії Південної Африки та найбільший забруднювач країни, оголосила, що  працює над планом досягнення нульового рівня викидів до 2050 року.

 

Нова Зеландія в листопаді продемонструвала більшу рішучість, ніж багато інших країн, одразу закріпивши цілі досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року законодавчо.

 

Індія та Росія поки що оголосили проміжні цілі скорочення викидів до 2030 року - на 35% та 33% відповідно.

 

Інформацію досліджувала Надія Шевченко,
Інформаційний центр «Зелене досьє».