День Водних ресурсів: цифри, факти й перспективи

Україна належить до держав з недостатнім забезпеченням водними ресурсами і є однією з найменш водозабезпечених країн Європи.

 

Водні ресурси нашої планети складають близько 1,5 млрд куб. км, - це більше половини поверхні Землі. Води на планеті достатньо.

 

Однак, 98% – це солоні води Світового океану, а з 2% прісної воли тільки 0,3% розташовані на поверхні землі, ще близько 30% - під землею, а інші 70% - у льодовиках. Головне джерело всієї прісної води – океани, з яких щорічно випаровується приблизно 500 000 кв. км води (72 000 з водної поверхні суші). 80% всіх опадів випадають над океанами. Ресурси прісної води на Землі розподіляються вкрай нерівномірно. Посушливі або напів посушливі регіони світу складають 40% суші, вони використовують тільки 2% світових запасів води. 4 мільярди людей живуть у вододефіцитних регіонах, близько 2 мільярдів - у стресових з точки зору водних ресурсів, і очікується подвоєння цих цифр до 2050 року.

 

Опріснення морської води в промислових масштабах донедавна було занадто затратною технологією, по кишені лише багатим близькосхідним країнам, - Катару, Об’єднаним Арабським Еміратам, Саудівській Аравії, Султанату Оман, Кувейту. Але останнім часом технології опріснення стали доступнішими і тепер впроваджуються у більш ніж 70 країнах світу за прийнятною вартістю.

 


Джерело інфографіки: Одеський державний університет

 

Основні причини дефіциту води – це забруднення та зміни клімату

Річкова мережа України не є щільною (середнє значення – 0,34 км/кв. км ), відсутні великі природні водойми, небагаті запаси підземних вод. Питома забезпеченість річковим стоком в Україні – близько 1000 м3 на особу в рік, що в 2,5 рази менше, ніж в Німеччині та Швеції, в 3,5 рази - ніж у Франції та у 5 разів - ніж в Англії. Згідно останньої доповіді Світового Банку, за рівнем забезпеченості питною водою Україна знаходиться десь між Чадом та Суданом. За останні 80 років водні екосистеми України були практично зруйновані, більшість річок зрегульовані. Через замулення витоків та русел, осушення боліт, які були природним регулятором водності річок, забудову або розорювання берегів за 30 років в Україні зникло понад 10 000 малих річок, які живили стоки основних водних артерій. Через втрату приток і нестале водокористування за останні 10 років Дніпро втратив 10 км3 свого стоку.

 

Джерела забруднення води в Україні (Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища).

Найбільшими забруднювачами води в Україні, які скидають більше 60% від загального об’єму забруднених стічних вод, є підприємства комунального господарства.

  • Переважна більшість міст не має дощової каналізації, очисні каналізаційні споруди – застарілі.
  • Більшість мешканців України вимушено шукати питну воду з альтернативних джерел через забрудненість водопровідної.
  • Понад 30% протяжності водопроводів перебувають в аварійному та ветхому стані, більшість прокладена 40-70 років тому.
  • Невраховані витрати та втрати при постачанні води централізованими мережами через пошкодження та повсякденні аварії становлять 50-70%.
  • В аварійному та зношеному стані 35% водопровідних мереж та 38% мереж водовідведення; прокладені поруч пошкоджені каналізаційні мережі забруднюють водопроводи.
  • Близько 80% промислових підприємств в Україні досі не мають локальних очисних споруд.
  • Загалом, частка неочищених стічних вод в Україні становить 18,7%.
  • Загальний об'єм втрат води при водопостачанні, транспортуванні відкритими каналами становить 1 млрд 127 м3, що дорівнює об’єму забору води з підземних джерел, додаючи енергозатрати на водозабір та перегон.
  • Середньодобове споживання води українцями складає 238 л води на особу, європейці майже вдвічі заощадливіші – 124 л.

 

Як допоможе процес апроксимації законодавства ЄС і чи дійсно він надає шанс впровадити одну з найефективніших систем управління водою?

Згідно Угоди про асоціацію з ЄС Україна має впровадити шість директив ЄС про якість та управління водними ресурсами, основні цілі яких – покращення якості питної води для людей. Впровадження цих директив також забезпечить в Україні сучасну водну політику у сфері управління річками, міськими стічними водами, морським середовищем, сільськогосподарським забрудненням вод та паводками:

  • Директива № 2000/60/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики,
  • Директива № 2007/60/ЄС про оцінку та управління ризиками затоплення (паводками),
  • Директива № 2008/56/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища,
  • Директива № 91/271/ЄЕС про очистку міських стічних вод,
  • Директива № 98/83/ЄС про якість води, призначеної для споживання людиною,
  • Директиви № 91/676/ЄС про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел.

 

Водна рамкова Директива ЄС зобов’язує Україну привести стан води в річках до відмітки “добре”, а також запровадити інтегрований басейновий (гідрологічний) принцип управління, який дозволить регулювати використання водних ресурсів, розглядаючи їх комплексно, не розподіляючи на окремі області чи райони, або на ланки технологічних процесів. Підхід об'єднує всіх користувачів (водоканали, промислові та сільськогосподарські та гідроенергетичні об’єкти) від місця забору до скидання, щоб простежувати всі етапи водокористування. Для цього формуються Басейнові ради — публічні консультативні органи, які об’єднують водокористувачів та виконавчу владу для планування реалізації водної політики.На виконання директиви ЄС за допомоги програм та експертів Євросоюзу був проведений скринінг водних басейнів України.

 

В Україні є 9 річкових басейнів, 8 з яких є транскордонними, що потребує транскордонної співпраці в управлінні цими басейнами та дає можливість підтримки з боку Європейського Союзу. Україна є Стороною Конвенції ООН з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, на виконання якої Держводагентством від імені уряду укладені двосторонні угоди про співпрацю з питань водного господарства на транскордонних водах з усіма сусідніми країнами.

 

Оскільки водна політика є транссекторальньною, то необхідною умовою для неї є узгодження галузевих стратегій, яких стосується водна політика, і апроксимація водних директив ЄС. Так, наприклад, Директива ЄС про захист вод від забруднення нітратами стосується сільськогосподарської діяльності, а директива про очистку міських стічних вод пов’язана з галуззю регіонального розвитку. На сьогодні це найдорожча для втілення директива: не тільки з огляду на теперішній стан та застарілість інфраструктури (ії вік 50- 70 років), і стан очисних споруд, а, насамперед, через необхідність впровадження високих стандартів ЄС. Навіть у Франції є складнощі з реалізацією її в повній мірі. Такого ж роду виклики чекають імплементацію директиви про якість води, призначеної для споживання людиною. За оцінками країн-кандидатів у члени Європейського Союзу, імплементація водних директив є одним із найскладніших блоків у всьому євроінтеграційному пакеті.

 

Впровадження стандартів ЄС в Україні, на думку Марка Батла, координатора кластеріу WASH, UNICEF, буде хоч і непростим, але все ж є реальним. Хоча це буде коштувати, за його даними, 5 млрд євро (навіть не враховуючи заміну інфраструктури) та 10 років роботи, включно з вдосконаленням басейнового управління, впровадження заходів з адаптації до змін клімату та належного моніторингу й усування забруднення довкілля. Доведеться підвищувати тарифи на воду, які є низькими у порівнянні з європейськими і складають 0, 6 євро /м3 замість 3 євро/м3. Також експерт радить подумати, чи не забагато міністерств залучено до процесу.

 

Вже відбулись значні зміни у сфері боротьби з наслідками паводків, але гальмується впровадження Нітратної директиви та політик щодо охорони та використання морського середовища Чорного та Азовського морів.

 

Напрямок «чиста вода» та досягнення нульового забруднення належать до пріоритетів Європейського зеленого курсу, впровадження якого відбувається одночасно з оновленням додатків до Угоду про асоціацію. Цей елемент ЄЗК також включений до майбутніх пріоритетів Східного партнерства.

 

Задля забезпечення цілей нульового забруднення у 2020-2021рр. Європейська Комісія ухвалила Хімічну стратегію сталості, ухвалить План дій щодо нульового забруднення вод, повітря та ґрунту, перегляне План заходів щодо протидії забрудненню від великих промислових установок, та директиву щодо очищення стічних вод.

 

Стале управління водою пов’язане з іншими напрямками ЄЗК. В новому Плані дій з циркулярної економіки, окрім перегляду вищезгаданих директив, заплановано проведення низки заходів із забезпечення нульового забруднення - розроблення методик мінімізації хімічних речовин у вторинних матеріалах, внесення змін до додатків до регламенту ЄС про хімічні речовини та їх безпечне використання (REACH).

 

Стратегія ЄС "Від ферми до виделки" в рамках нового ЄЗК, ставить амбітні цілі, які суттєво зменшать забруднення поверхневих та грунтових вод завдяки переведенню до 25% сільськогосподарських угідь під органічне виробництво, зменшенню на 50% використання хімічних та небезпечних пестицидів, та на 20% добрив до 2030 року. А Стратегія біорізноманіття ЄС передбачає створення заповідних територій на щонайменше 30% суходолу та 30% морських акваторій, а також збереження екосистем прісноводних водойм та річок на щонайменше 25000 км, які будуть відновлені до стану вільноплинних до 2030 року.

 

Вимоги циркулярної економіки та інших компонентів ЄЗК поступово інтегруються в усі політики ЄС, в тому числі в політики економічного співробітництва та торгівлі з кранами-партнерами. Так, цього року заплановано перегляд торгівельної політики та реформу СОТ, які будуть вимагати від країн-партнерів виконання таких вимог. Таким чином, подальше зволікання Україною впровадження стандартів ЄС, у тому числі і щодо сталого управління водою, може стати причиною обмеження імпорту товарів, які вироблені з недотриманням таких стандартів.


Які б не були наслідки змін клімату – ми будемо їх відчувати через воду

Вода – це зв’язок між секторами. На думку міжнародних експертів проблема дефіциту прісної води стане однією з найгостріших до середини ХХI століття. За прогнозами вчених до 2025 року 3,2 млн жителів нашої планети будуть страждати від нестачі води, дефіцит прісної води до цього часу збільшиться до 1,3 – 2,0 трлн куб. м на рік. За даними ООН, вже сьогодні її дефіцит, включаючи сільськогосподарські і промислові потреби, оцінюється в 230 млрд м3.

 

Так, на окремих річках України забори стоку перевищують середній багаторічний стік, а стік весняних водопіль, які становлять головну частину річного об’єму стоку річок, суттєво зменшується, а на півдні може зменшитися до 30-50%. Це призведе не тільки до посилення забруднення та втрат природніх екосистем, а й до загострення конкуренції за воду між секторами економіки.

 

Вже зараз через зміни клімату та збільшення водозабору гідроенергетичний сектор в басейні Дністра має проблеми через дефіцит води. А цієї зими через підвищений попит на теплову енергію та спричинені ним дефіцит вугілля й необхідність його імпортувати збільшився обсяг замовлень на генерацію енергії ГЕС. Якби така ситуація виникла не взимку, під час зимового підйому води та відсутності потреб в воді для іригації та біорізноманіття в плавнях, то виник би конфлікт між, щонайменше, чотирма секторами водокористувачів, в якому виграли б точно не екосистеми.

 

Вже сьогодні понад 80% (30 млн га) орних земель, за оцінками Інституту водних проблем і меліорації НААНУ, мають дефіцит вологозабезпечення.

 

Стратегія зрошення та водовідведення на 2019 рік пропонує збільшити об’єм зрошення на 4–5 км3 / рік. Чи можемо ми це собі дозволити в світі помірних та суворих прогнозів змін клімату? - так ставить питання доповідь Глобального водного партнерства.

 

Але держава поки що не може визначити пріоритетність водокористування. Для цього бракує виконання домашнього завдання, в першу чергу, з визначення вартості національних водних ресурсів та екосистем, розробки правил розподілу, стимулів для ефективного їх використання та відтворення, які мають стати основою узгоджених секторальних стратегій, а потім решти політичних та законодавчих інструментів. В першу чергу, це стосується секторів водопостачання, промисловості, енергетики, сільського господарства, а також наскрізних для них тем адаптації та протидії змінам клімату.


На міжнародному рівні вода – один із найважливіших пріоритетів в адаптації та в національно визначених внесках

Поєднання заходів з адаптації до зміни клімату з заходами щодо пом'якшення його наслідків на основі водних ресурсів є стратегією, від якої виграють всі три компоненти.

 

Нова Стратегія ЄС з адаптації до зміни клімату наголошує на численних перевагах екосистемних підходів, які включають концепції природоорієнтованих рішень (NBS), зеленої та блакитної інфраструктури, екосистемної адаптації (EbA), заходи природного затримання води, екосистемні підходи задля зменшення ризику стихійних лих (еко-DRR).Такі рішення підвищують стійкість до зміни клімату та сприяють досягненню цілей ЄЗК. Блакитна та зелена інфраструктура – це багатофункціональні рішення, які одночасно забезпечують екологічні, соціальні та економічні вигоди та стійкість до клімату.

 

Український проект Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року, який нині відкрито для обговорення, пропонує завдання «забезпечення стійкого водозабору і подачі прісної води; упровадження інтегрованого управління водними ресурсами на всіх рівнях; запровадження кількісної оцінки ризиків для управління ризиками затоплень; упровадження систем збору та збереження поверхневого стоку, відновлення боліт; розвиток систем зрошення на основі водозберігаючих технологій».

 

Стратегія сталого розвитку України до 2030 року містить цілі забезпечити загальний і рівноправний доступ до безпечної і недорогої питної води для всіх, зокрема 90% – сільського та 100% – міського населення, зменшити скиди обсягів забруднених стічних вод до 5% від загального обсягу водовідведення, протяжність зношених і аварійних водопровідних та каналізаційних мереж до 15%, а також знизити водоємність ВВП на 50%.

 

В рамках формування другого Національно-визначеного внеску (НВВ) України до Паризької угоди проектом ЄБРР «Підтримка Уряду України щодо оновлення національно-визначеного внеску» були змодельовані можливі сценарії скорочення викидів ПГ. Референтний сценарій, який побудовано на припущенні про виконання існуючих секторальних цілей, пропонує ціль скорочення частки забруднених стічних вод до 2,5% до 2030 року, водоємності ВВП у 2050 р. на 50%, у порівнянні з 2015 роком, а сценарій кліматично нейтральної економіки - ціль скорочення водоємності ВВП у 2050 р на 60%. Цей сценарій також пропонує модернізацію станцій очистки та поводження зі стічними водами, поширення технічно доступних найкращих технологій.

 

Свіжа Національна економічна стратегія на період до 2030 року пропонує розвивати інфраструктуру зрошення, двічі говорить про синхронізацію з ініціативою “Європейський зелений курс”, а також декларує цілі реалізації принципів сталого розвитку та поступовий перехід до “зеленої економіки”.

 

До кінця 10-річного терміну, виділеного Україні для апроксимації до законодавства ЄС згідно Угодою про асоціацію, залишається 3 роки. Але ЄС рухається вперед дуже швидко, і замість наближення до нього виникає ризик ще більшого відставання від сучасного світу.

 

Надія Шевченко,
Інформаційний центр «Зелене досьє».

 

Джерело головної фотографії

 

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. 

Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

 

#ПрямуємоРазом #MovingForwardTogether #EU4USociety